Пом'янімо журналіста Івана Чернівчана з Оршівців, який досліджував історію радянських ГУЛАГів

Пом'янімо журналіста Івана Чернівчана з Оршівців, який досліджував історію радянських ГУЛАГів

21.05.2020, 19:48

Працюючи впродовж 28 років редактором газети "Заполярна Колима", Іван Іванович, попри основну роботу, день у день вивчав і досліджував історію радянських ГУЛАГів, в яких окрім іншого безневинного люду відбували і масово гинули також українські патріоти. Давно вже нема Івана Івановича. Цими днями виповнюється 25 років, як він відійшов у засвіт. Згідно його волі він був похований у рідних Оршівцях на Кіцманщині. В останню путь Івана Івановича на сільський цвинтарок проводжала уся громада, в тому числі автор цих рядків та журналіст Михайло Кукурудз, з якими покійний тісно спілкувався до останніх днів. Це інтерв'ю, наче віщуючи біду, взяв у нього буквально напередодні його кончини. Іван Іванович був і надовго залишиться в пам'яті з тієї рідкісної когорти, кого ніяк не можна викреслити з людської пам'яті. Зокрема тих сотень і сотень товаришів, друзів, з якими він дружив, старався чесно іти по життю, повсякчас сповідуючи найвищі людські цінності. І там, у тому за тридев'ять земель вічно студеному Заполярному краї, і тут, уже вдома, коли до отчого поріжка роду свого красного назавжди повернувся.

– Повір, друже, нелегко це далося, бо по прожитому так там уже звик, що здавалося і життя промине в тій стороні.

– Це властиво, Іване Івановичу, а що наштовхнуло вас до пошуку отих ГУЛАГів, у казематах яких сконала не одна праведна душа.

– Ще на початку роботи редактором Сеймчанської газети дізнався, що в якомусь із тих ГУЛАГів відбував покарання і наш Василь Стус, а тих ГУЛАГів там десятки, якщо не більше, розкинутих на сотні кілометрів один від одного, спробуй розшукати, коли на їх місцях залишилися одні руїни та запалі в землю цвинтарки. Та на щастя віднайти місця тих ГУЛАГів, де в тяжких муках згасало життя патріота Стуса, допомогли місцеві історики, представники громадських організацій. Щоб хто не глаголив, але й там, на півночі іще не перевелися порядні, чесні громадяни, які й допомогли мені в пошуках. Іще довідався: Василя Стуса, як запеклого ворога радянської ідеології, змушували працювати на найтяжчих роботах. Бував там не раз і не два, і щоразу від споглядання тих жахливих місць завмирало серце, але так було.

– Бог воздасть за труди праведні, Іване Івановичу, а що сам Сеймчан собою являє?

– По-перше, друже, від Магадану він за 680 кілометрів углиб тундри, де одні шахти по видобутку золота та рештки отих ГУЛАГів, в'язні котрих видобували його. А сам Сеймчанський район, то ціла "махіна", за площею він удвічі більший, ніж уся територія Буковини.

– Хто заселяє на сьогодні ту далеч? Представники малих народів не перевелися: чукчі, коряки, евенки – хто ще?

– Не нарікай і не ображай. Всі вони, як і ми, від Бога. Перевелися і майже повністю, але не від того, що як було прийнято вважати, вони, бачте спилися. Справді, як і ми, вони вживають та справді малих народів залишилося обмаль, бо ніхто і ніколи про них у соціальному плані не турбувався. Тому, практично, і канули у безвість ті малі народи.

– А траплялося, Іване Івановичу, аби хтось із засуджених українців після відсидки залишився у Сеймчанському краї?

– Пригадую такого Андрія чи то з Поділля, чи іншого регіону України. Він мав строку 20 років. Опісля осів у Сеймчані, назавжди. Так вирішив і мав сяке-таке житло, побудував побіля невеличку тепличку і при страшенних морозах брав звідтіля огірочки та помідорчики. Коли приходив до Андрія, він пригощав ними. Дуже добре смакували та ще й під сто грамів. Та ще і коли зі сльозами на очах згадували свій отчий край.

– А як редактору, вам на хліб з дружиною вистачало?

– По правді сказати, зарплата була немала, вона була солідна. За місячний зарібок нам вдвом можна було полетіти з Магадана до Києва 10 разів туди і назад. Недарма Північ зманювала на роботи свого часу багатьох наших співгромадян і мене в їх числі. Але вже редактором.

– Знаю, Іване Івановичу, що опісля приїзду додому, ви таки вдруге побували в Магадані. Що потягнуло, ностальгія? Ні. Пригадуєш: єльцинська виборча кампанія, сам губернатор Магаданської області гінця за мною прислав. Був би й не погодився, але той губернатор був українського роду. Вдалося чи не зовсім, але Єльцина таки обрали.

Ось таким залишився в пам'яті світлий образ журналіста Івана Чернівчана і в своїх рідних Оршівцях і в зникаючих родинах малих народів, де Іван Іванович завжди був своїм...

Іван Агатій, Заслужений журналіст України

1