Останнє срібло бабиного літа він у кулак змотав…

Останнє срібло бабиного літа він у кулак змотав…

20.11.2020, 16:41

Це місяць листопад, що в путь зібрався, нагадуючи: без осені не прийде весна…

Сумна-пресумна ця пора, коли вже впорано невідкладні на полі, на городі роботи, і коли на покій лагодиться і сама природа. Саме такої миті десь в лісі на узліссі не в змозі аби не задивитися на одиноке дерево, на вершечку якого вітер рве останнє листячко. Це – клен-явір. Більшість дерев уже встелили землю багрянцем свого вбрання, прибавляючи цим силу землі. І упокоєна благом вона неодмінно воздасть квітом-рястом навесні. А поки що той листопад, нап’явши крила, лагодиться в путь-доріжку, працелюбний люд, не втрачаючи часу, квапиться і збирає щедрий дар лісу. Тут тільки устигай і під будь-який кущ заглядай. І через годину-другу додому неодмінно вертаєш з наповненим вщент кошиком пресмачних грибів усіляких – від звичних для кожного грибника опеньок і навіть справжніх білих, що, як і всі інші зародили цьогоріч вельми нівроку.

Давній знайомий побратим по службі на Тихоокеанському флоті Дмитро з глибоцької Турятки досі запрошує на іванки. Так любовно в тій Турятці називають справжні грузді, без яких там не обходиться жодна турятська сім’я. Вдаються іванки і соленими, і маринованими, і квашеними. Особливо з рук місцевих ґаздинь. Охоче діляться досвідом, але все одно так їх смачно готують тільки в Турятці і запевняють: ці іванки є чи не головним атрибутом будь-якого застілля. Що засвідчуємо і ми, колеги по перу, коли не раз смакували тими іванками, та ще й під порційку оковитої.

Листопад вже відхазяйнував і, дуже нап’явши крила стрімко хилить до фінішу. Я ж вертаючи з лісу знову зупиняюся біля клен-явора, де на його вершечку вітер рве і не зірве кілька неопалих долу листочків, неначе запрошуючи неодмінно навідати цю місцину, коли довкілля сум побирає. Як оте неопале листя клен-явора в далекому турятському лісі.

Іван Агатій

1