Народився високо, а живе в Глибокій: знаному журналісту і редактору Василю Гейнішу сьогодні – 70!

Народився високо, а живе в Глибокій: знаному журналісту і редактору Василю Гейнішу сьогодні – 70!

26.11.2020, 09:30

З ним пов’язують мене особливі стосунки. Дорожу спілкуванням з цим навдивовижу добрим і давнім приятелем, який попри усі негаразди не втратив особливого сяєва щирої у власному утвердженні душі. Гуцульський мадяр або мадярський гуцул – він не ображається, з гумором  сприймає обидва визначення.  

Наш діалог угорською незмінний вже тридцять років:

Jó napot! Hogy vagy, László? (Привіт! Як Життя?)

Jól vagyok!  (Все гаразд!)

 Далі румунською:

– Bun? ziua! (Добрий день!)

Ce mai faci? (Як справи?)

Bine! (Гаразд!)

Народився Василь Гейніш 26 листопада 1950 року у найвисокогірнішому місті України – Рахові, на правобережжі гомінкої Тиси у заколисаній межи теплими долонями гір присілку Новоселиці. Так сталося, що любляча мама сама виховувала свого єдиного Василька-Лоціка. Зазнав усіх труднощів повоєнного дитинства. Не голодував, однак жилося важко, брак коштів відчувався постійно.

Доволі рано зрозумів, що, окрім нього самого, ніхто не допоможе стати на ноги, здобути освіту. Лише він один знає, якою важкою ціною здобувається професійний досвід і незаперечний авторитет. Власне про таких, як Гейніш,  написав Олександр Олесь: «Тільки той досягає мети, хто іде, тільки той, хто горить, не згорає».

Журналістський і редакторський досвід він отримав на порубіжжі віків. То були бурхливі роки, які ще належить осмислити найкращим інтелектуалам. Василь-Ласло Гейніш не міг не бути у гущавині подій.

Осібно варто виокремити працю в обласній молодіжній газеті «Молодь Закарпаття». Тут власний журналістський досвід треба було проявляти чи не щодень – газета виходила тричі на тиждень, відтак треба було постійно готувати матеріали, писати репортажі, статті, опрацьовувати листи читачів, їздити у відрядження по області. Робив це залюбки, і донині дорога манить Василя Гейніша, кличе у мандри, на зустріч з цікавими людьми. Минулоріч знайшов час, щоб поїхати в Ясіня-Стебний до знаного різьбяра Михайла Кузюка – кілька годин дерся в гори, допоки дійшов до урочища Сидорянка, де живе майстер. Чи не єдиним із земляків побував у Львові на усіх презентаціях моїх книг.

Буковинське селище Глибока – десятитисячний райцентр за 30 кілометрів від Чернівців. Народився високо, а живе в Глибокій. З 1982 року. Тут став головним редактором популярної двомовної газети (дубляж румунською) «Новий день», тираж якої сягав 10-тисячну позначку. Віддав районці майже 40 років творчого життя. Називає себе закарпатським буковинцем, однаково любить Глибоччину і Рахівщину – два крила його людського буття.

І от нині прізвище Василя Гейніша ви знайдете у престижних довідниках та  енциклопедіях: український журналіст, Заслужений журналіст України, член Національної спілки журналістів України, лауреат творчих премій.

З життєпису: після закінчення Рахівської середньої школи  два роки працював слюсарем на картонній фабриці й виступав у складі футбольної команди «Картонник» на першість Закарпатської області. З листопада 1969-го по листопад 1971-го служив танкістом у лавах Радянської Армії. Навчався на підготовчому відділенні та на факультеті журналістики Львівського держуніверситету імені Івана Франка, який закінчив у червні 1977 року. За скеруванням працював у райгазеті «Червона зірка» (Хотин Чернівецької області), відтак у газеті «Молодь Закарпаття» (Ужгород).

1991 року заочно закінчив Київський інститут політології та соціального управління.

Василь Гейніш – Заслужений журналіст України, голова районної організації НСЖУ, лауреат районної літературної премії імені Ольги Кобилянської у номінації «Публіцистика», переможець творчого конкурсу обласної організації НСЖУ «Слово про колегу». 

Нагороджений Почесними грамотами Національної спілки журналістів України та Чернівецької обласної державної адміністрації і Чернівецької обласної ради, а також відзнакою «Патріот Гуцульщини». Зініціював створення гуцульського осередку у Глибокій. Не минав жодного гуцульського фестивалю, учасник наукових конференцій.

Керівник корпункту журналу «Ґражда» на Буковині. Його дописи не велемовні, не любить зайвого пафосу, пише стисло й лаконічно про головне. Достоту за Плутархом: «Сила слова полягає в умінні висловити багато небагатьма словами».

Він і нині не може всидіти вдома, постійно у пошуку нових тем.

– Коли видаєш журнал? Я знайшов цікавого гуцула. Вже пишу! – у слухавці лунає бадьорий голос мого творчого побратима.

Усе написане ним  може скласти кілька томів добірної публіцистики. Уже рік схиляю свого колегу Василя Гейніша до серйозної і плідної роботи над власною книгою. Маю надію, що дослухається…

З роси і води тобі, друже-товаришу! Многії творчії літа!


Олександр МАСЛЯНИК,

Заслужений журналіст України

 

З творчого доробку Василя ГЕЙНІША:

Несловоблуд

Найстрашніше у старості — зневага молодих, немічність у протистоянні їм.

Безкультур’я там, де справляє бал нікчемність душі.

Яка то біль у постарілому серці, коли про тебе згадують діти тільки у разі їхніх потреб.

Я йшов, спотикався, падав. І вставав сам. Бо нікому було руку подати.

За мною тягнувся шлейф не диму, не вогню, а літ змарнованих у безжалісному вирі часу.

Як прикро самотнім народитись, а ще прикріше при людях у самотності померти.

Безсилля перед невиліковно хворобливим потягом до чарки — ніщо інше, як повна втрата сенсу життя.

Де ніч, де день — уже й невтямки, бо спраглі губи лиш тягнуться до краплі води, а її немає у вмираючій пустелі. 

Зняти капелюха не важко. Та треба знати перед ким.

Там добре, де нас немає. А де ми є?

Загнав себе у безвихідь, а вона чекала на нього вже давно, бо заслужив її. 

Рветься не там, де тонко, а там — де урвано віддавна.

Вітер приносить прохолоду, та серцю цим не зарадиш, бо плаче без тями.

Повне відро легке, якщо несуть його тверезі розум і рука.

Зустрілись — розійшлись, бо сказати обом нічого.

BukNews щиро вітає свого автора, неймовірну людину, товариша і друга з чудовим святом!

1